|
|
Методична скарбничкаФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З МОВЛЕННЄВИМИ ПОТРЕБАМИ Мова – соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини – це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту – особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності, людські форми поведінки, комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві. Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов’язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини – сприйняття, пам’ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Відсутність мовленнєвого спілкування значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини. Соціалізація – це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася). Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини всередині суспільства, є процесом входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв’язки та її інтеграцію з метою встановлення її соціальності. Первинна соціалізація охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім’я та освіта. Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, страх переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію дитини. Своєчасне оволодіння мовою – основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької дитини формується в спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна і наочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка. Дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено і довільно. Великий російський педагог К.Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей, приділяти увагу її чистоті й правильності. Чим багатше і правильніше мовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності, змістовніші й повноцінніші взаємини з дітьми і дорослими, тим активніше відбувається її психічний розвиток. Будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці дитини. Діти, що мають порушення мовлення, починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором’язливими, нерішучими. Особливо важливе значення має розвиток зв’язного мовлення дитини дошкільника. Адже зв’язне мовлення – це вища форма мовномисленної діяльності, яка визначає рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв’язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі. Дошкільний вік – період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Й допомогти їм у цьому маємо ми – педагоги. Саме на дошкільний заклад покладається виконання замовлення сім’ї щодо формування соціального досвіду вихованців: з одного боку, діти мають набути навичок та практичних умінь для соціальної адаптації, а з іншого – навчитися вирізняти себе з-поміж інших, відстоювати свою індивідуальність, “не розчинятись” у групі однолітків. Процес соціалізації передбачає пристосування дитини до навколишнього світу, суспільного середовища, засвоєння, привласнення нею знань, норм певного угруповання. І значно краще відбувається він завдяки сформованій комунікативній компетентності. У традиційній методиці розвитку зв’язного дитячого мовлення виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, таким формальним характеристикам, як: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Ці засоби виступають як попередній етап до успішної мовної взаємодії з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Зміст комунікативної компетентності: Обізнаність дитини старшого дошкільного віку зі способами та засобами мовленнєвої взаємодії. Адекватність вибору наявних навичок та вмінь, застосування і “зчитування” їх у мовленнєвій взаємодії. Орієнтація у ситуації спілкування (доцільно добирати мовленнєві та не мовленнєві засоби, виходячи зі змісту ситуації, її учасників, власного ставлення). Комплексне, варіативне, творче застосування мовленнєвих і не мовленнєвих засобів відповідно до поставленої мети. Становлення мовленнєвої особистості відбувається не в лінійній послідовності (оволодіння звуком, граматично правильним мовленням, зв’язним висловлюванням, розширення словника), а в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення. Його вінцем є комунікативна компетентність – здатність користуватися рідною мовою як засобом взаємодії у товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілим, узгоджувати власні бажання з намірами учасників спілкування. Саме ці особливості є основою комунікативно-мовленнєвої компетентності старших дошкільнят. Украй важливо розвивати в дітей потребу в спілкуванні з навколишнім світом, пізнанні його в собі самому тощо. Розвиток цієї якості починається з набуття дитиною вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою, поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його індивідуальне мовленнєве “обличчя”. Так формується мовленнєва особистість. Оскільки дитина тривалий час перебуває в умовах дошкільного навчального закладу, її головними партнерами у спілкуванні є однолітки та педагоги. Мовленнєва взаємодія здебільшого виникає в ігрових ситуаціях, у побуті, коли діти не лише послуговуються мовними штампами, а творять власні неповторні конструкції. Для навчання способів відповідної поведінки в ситуаціях реального життя будуть доцільні спеціальні вправи на вироблення таких умінь: Викликати прихильне ставлення до себе: усміхнутися, приязно подивитися в очі, повернутися обличчям до співрозмовника, виявити готовність слухати його; допомогти, навіть якщо прохання не прозвучало словесно, наблизитися до партнера, проявити цікавість до його заняття; віднайти його поглядом серед гурту, поділитися іграшкою, запропонувати тему бесіди, цікаву гру для нього. Аналізувати інформаційний зміст ситуації: помічати, оцінювати, задіювати експресивні прояви (сісти ближче, торкнутися однолітка, наблизитися, щоб краще розгледіти його іграшку, дії; запропонувати свою руку у грі, хороводі, на прогулянці); поступатися своїм місцем, роллю в грі; вказувати рукою, поглядом на вільне місце; жестом запросити сісти поряд; потіснитися, щоб вивільнити місце для нього. “Зчитувати” ставлення однолітка за невербальними проявами й відповідно реагувати на них: відповідати на його усмішку усмішкою, приязним поглядом; бути готовим заговорити або відповісти на виявлену ініціативу; самостійно шукати цікаву для однолітка тему; подякувати за допомогу, частування; запросити до спільної діяльності, попередньо запитавши його про власні наміри, бажання, стан. Аналізувати й відтворювати мімічні прояви: задумувати й відповідно відтворювати власний стан і спостерігати у дзеркалі за рухом своїх брів, очей, губ, за загальним виразом обличчя. Зазначати стани, які можна демонструвати й ідентифікувати: плач, сміх, радість, сум, страх, біль, подив, роздратування, огида, очікування, захват. Різні емоційні стани варто пропонувати дітям вибірково й поступово. Доцільно використовувати таку вправу: запропонувати впізнати, з якої казки персонажі та в якому епізоді вони діють. Кілька дітей програють різні епізоді мімічно, нічого не промовляючи. Подібний прийом спонукає дошкільнят не прислухатися до слів, а “зчитувати” їх в емоційних проявах персонажів. Це особливо корисно для хлопчиків, адже вони менш уважні, ніж дівчатка, до мімічних проявів. Аналізувати, коректно й домірно проявляти свої бажання, прагнення: не соромитися принагідно співати, танцювати, декламувати, грати на музичних інструментах, запрошувати до посильної участі в цьому інших; схвалювати їхню згоду й активність; маючи бажання познайомитись з однолітком, звертатися до дорослого як до посередника або самому висловлювати своє бажання; попрохати однолітка дозволу розглянути його іграшку, при потребі – уточнити словесно, сказати про себе те, що могло б його зацікавити і було б корисною додатковою інформацією для змістовного наповнення ситуації спілкування. Характер спілкування дітей з однолітками значною мірою залежить від рівня прихильності до кожного партнера, від ситуації ставлення. А щоб не бракувало уявлень про особисті якості, доцільно якомога повніше розкрити чесноти кожного. Це можна принагідно зробити у повсякденні: дорослий звертає увагу на гідний вчинок, гарну поведінку, добрі наміри, прагнення. Не зайве провести аналогії із сюжетами художніх творів. Важливо, щоб дитина була здатна адекватно оцінити власні вчинки та вчинки інших дітей. Це досягається прогнозуванням, спрямованням її уваги на передбачуваний кінцевий результат. Формуванню адекватності власного морального висновку загальноприйнятним нормам і правилам комунікації допоможуть казки, зокрема, виокремлення протилежних характеристик, проявів, вчинків героїв. Аналізуючи казкові сюжети, бажано звертати увагу на словесні та несловесні засоби комунікативної поведінки персонажів та її наслідки, а на завершення подавати відповідне узагальнююче поняття-характеристику. Спираючись на нього, можна доступно вивести протилежне поняття. Відтак, дитина, поставлена в умови морального вибору, пошуку гуманістичних орієнтирів для аналізу, характеристики і сюжетних, і життєвих колізій. Ефективним методом розвитку мовленнєво-комунікативної сфери дошкільника є ігри -драматизації. Рольові перевтілення допомагають дитині вправлятись у варіативності діалогів. Тут стануть у пригоді фольклорні діалоги, які призвичаюють до почергового відтворення сюжету – часом кумедного, однак не позбавленого інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, варіативності сили голосу, темпу мовлення. Такі ігрові вправи передуватимуть драматизації складніших жанрів – казок, оповідок. Цілеспрямована робота з орієнтування в мовних явищах сприяє формуванню елементарних мовних узагальнень у дошкільнят, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному – у словоутворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого зв’язного висловлювання – в умінні складати самостійне зв’язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.
Робота над поповненням словникового запасу дітей Успішне збагачення, уточнення й активізація словникового запасу дошкільника можуть бути забезпечені шляхом застосування цілого ряду спеціальних, відомих у методиці початкового навчання мови, вправ, з-поміж яких найпродуктивнішими, на наш погляд, є словниково-логічні вправи. Їх результативність полягає не тільки в кількісному нарощенні словникового запасу дитини, а й у її загальному розумовому розвитку, в умінні самостійно розв’язувати логічні задачі, які постійно і природно постають перед 3-6-річними дітьми у процесі пізнання ними навколишнього світу. Наприклад, знаючи, що малина, смородина, аґрус – це кущові ягоди, дитина легко віднесе до них за зовнішніми ознаками і ті, які побачить уперше, скажімо, калину, чорноплідну горобину тощо. Або, маючи в своєму словниковому запасі поняття музичні інструменти, вона самостійно буде відносити до цієї лексико-логічної сукупності кожен із заново почутих і побачених інструментів, які в той чи інший спосіб відтворюють музичні звуки. Отже, словниково-логічні вправи на взаємне співвідношення родових (загальних) і видових (часткових) понять, на вилучення «зайвого» з ряду однорідних понять (слів), на доповнення, поширення логічного ряду, на протиставлення предметів за певними ознаками є одним із простих для застосування навіть у домашніх умовах і водночас дуже ефективних засобів загальнорозумового і, зокрема, мовленнєвого розвитку дошкільників. Наведемо ряд найдоступніших для 5-6-річних дітей загальних (родових) назв, коло яких можна поступово розширювати за рахунок усе нових видових, більш конкретних найменувань чи ознак: гриби – це опеньки, лисички, маслюки, моховики, підосичники … ягоди – це малина, смородина, ожина. полуниця, суниця … фрукти – це яблука, груші, айва, сливи… овочі – це помідор, огірок, капуста, картопля, морква, буряк … меблі – це стіл, стілець. диван, табуретка, тумбочка. шафа … одяг – це пальто, шапка, хустка, штани, спідниця, сорочка, кофта … Перелік цих логічних рядів можна продовжити такими родовими назвами, як: взуття, навчальне приладдя, посуд, птахи, комахи, звiрi, музичні інструменти, квіти, дерева, кущі тощо. Треба не забувати, що під поняття родові i видові назви підпадають i прикметникові форми, що характеризують вiдомi дiтям предмети з рiзних cторін: кольору, смаку, розмiру, форми, ваги, фiзичних якостей, за матерiалом тощо. Користуючись назвами ознак предметiв, можна пропонувати дітям виконати цілий ряд словниково-логiчних вправ, в основі яких лежать розумовi операцii зiставлення та протиставлення, вилучення «зайвого», продовження логiчних рядiв, всебiчної характеристики добре вiдомих дiтям предметiв, наприклад: · Продовжити речення Помiдор червоний, а огірок – … Перець гiркий, а лимон – … Залiзо тверде, а глина – … Молот важкий, а вата – … Річка широка, а струмок – … Глечик із глини, а стіл – з … · Поміркуй і скажи, що чим роблять Ручкою пишуть, а пензликом … Пилкою пиляють, а сокирою … Лопатою копають, а граблями … Голкою шиють, а ножицями … · Доповни сказане за змістом
Сорока скрекоче, а зозуля … Соловей співає, а ворона … Кінь ірже, а корова … У корови теля, а в кобили … У курки курча, а в качки … У овечки ягня, а в кози …
· Вилучи «зайве» слово Зозуля, синиця, горобець, метелик, шпак. Олівець, пенал, ручка, зошит, молоток, лінійка. Картопля, слива, гарбуз, помідор, буряк, огірок. Широкий, довгий, вузький, солодкий, глибокий. · Упізнай предмет за цими словами. Він білий, солодкий, крихкий (цукор). Вона рідка, прозора, смачна, чиста, джерельна (вода). Воно чисте, прозоре, тепле, буває холодне, морозне (повітря). Безумовно, змiст початкового навчання рiдної мови та інших навчальних предметів з приходом дитини до школи просуватиме її далі у пiзнаннi навколишнього свiтy i не обмежуватиметься сприйняттям i усвiдомленням суто зовнішніх ознак предметів. Навчальні тексти букваря, читанки, пiдручникiв з природознавства, математики вводитимуть учнiв у внутрiшнiй світ предметів живої і неживої природи. Вони поступово почнуть вирізняти з-помiж різних ознак не тільки зовнішні (колiр, розмiр, смак тощо), а й внутрішні, такі, що відображають риси характеру, спосіб пересування, силу, наприклад: швидкий – повільний, смiливий – боязкий, щедрий – скупий. Тому у спiлкуваннi з дорослими дошкільники повиннi мати можливість активно вживати в своєму українському мовленні ті слова, які в шкільному навчанні стануть для них загальновживаними на різних уроках, скажімо: олівець, гумка, фарби, пензлик, термометр, папір, крейда, портфель, годинник, хвилина, червоний та ін. Засвоєння дітьми цієї та іншої лексики в українському звучанні позбавить учителя в процесі шкільного навчання від витрачання часу на усування з дитячого мовлення ненормативних слів, введення до їхнього словника власне української лексики. Робота над реченням Працюючи з дошкільниками, роботу над реченням слід здійснювати в усній формі. Найголовнiше вмiння, яким вони мають оволодiти, полягає у видiленнi речень з мовленневого потоку. Дiти мусять усвiдомити, що люди висловлюються, спiлкуються мiж собою за допомогою речень. Тiльки в реченні може бути висловлена певна думка. Хоча речення у висловлюваннi обов’язково зв’язанi мiж собою, все ж їx можна виділити, орієнтуючись на завершенiсть думки та iнтонацiї. {C1. Вправи, спрямованi на вироблення у дiтей умiння видiляти речення з мовленнєвого потоку. Вони сприятимуть усвiдомленню ними найістотнішої ознаки цієї одиниці мови i мовлення, удосконалюватимуть їхнiй мовленнєвий слух, зокрема, iнтонацiйний. Скажи, скiльки речень ти почув. Повтори останнє речення. · Весною ми пiшли до лiсу. Там кожне дерево спiвало свою пiсню. · Жив собi дiд Андрушка. А в нього була баба Марушка. А в баби – дочка Мінкa. А в дочки – собачка Фiнка. {C2. Вправи на розрізнення завершених речень (і незавершених також), спрямовані на усвідомлення дітьми інтонаційної і змістової завершеності речення, наприклад: · Скажи, що з того що ти почув, є реченням, а що – ні. Малята готуються до свята. Вони зібралися у дитячому … Тарасик запросив на свято маму. Мама пошила йому нову … Хлопчик подякував … Він одягне нову сорочку на свято. Як бачимо, запропонований матерiал складає зв’язну розповідь, що допомагає ситуативно дитинi доповнити незавершенi речення. У випадках, коли речення є розрiзненi, то їx завершення може мати рiзні варiанти, до реалiзацii яких треба заохочувати дитину, показуючи рiзнi можливості змістової сполучуваності слів. Наприклад: Петрик пасе на лузi (гусей, теля, козу, корову, овець). {C3. Вправи на завершення складних речень. Вони розвивають асоцiативне мислення дiтей, спонукають до добору вiдповiдних слiв та постановки їx у відповідну граматичну форму. · Доповнити речення. Ми пішли до лісу, щоб … Діти припинили гру, бо … На морі я по6ачив, як … Ігор з Оксаною побували в полі, де … Я роблю аплікацiю, щоб … {C4. Вправи, якi лише узагальнено спонукають до побудови речень: · Склади речення, щоб у ньому були слова: а) мама, спекла; б) тато, наловив; в) бабуся, рукавички; г) дідусь, капелюх; д) овечка, ягня. · Склади речення про те: а) що можна побачити в небі; б) що можна почути на концертi; в) за чим спостерігають на стадіоні; г) що рухається по дорозі; д) що вiдбувається на cвітанку (навесні, восени, взимку) тощо. Запропоновані вправи, безумовно, не вичерпують ycix можливостей розвитку мовлення дошкільників, але вони можуть служити дорослим певним орієнтиром для індивідуальної роботи з дiтьми щодо удосконалення їхньої звуковимови i фонетичного слуху, збагачення словникового запасу, органiзацii граматично правильного мовлення. Оптимізація мовленнєвої роботи з дітьми в розвивальному середовищі дошкільного навчального закладу
Мовленнєвий розвиток дитини у новій редакції Базового компонента Прийняття нової редакції Базового компонента як стратегічного документа, що окреслює державні стандарти дошкільної освіти, вимагає аналізу й об’єктивної оцінки готовності педагогів до розв’язання визначених завдань, зокрема перегляду й оновлення засобів і способів їх реалізації. У новій редакції БКДО розвиток мовлення виокремлено в самостійну обов’язкову освітню лінію “Мовлення дитини”, на відміну від попередньої версії документа, де завдання мовленнєвого розвитку дітей як самостійного напряму цілісно не були представлені, а розглядалися в структурі змісту різних сфер життєдіяльності дітей. Так, у сфері “Люди”, субсфері “Я-соціальне” йшлося передусім про формування комунікативних здібностей дітей, а також таких складників мовленнєвої компетенції, як фонетична, лексична, граматична, діамонологічна тощо. Водночас ці ж самі завдання передбачалося розв’язувати в контексті сфери “Культура” під час ознайомлення дітей з літературними творами й театралізованої діяльності. Реалізація завдань мовленнєвого розвитку передбачалася й у сфері “Природа”, адже засвоїти системні знання про природу живого і неживого, природу Всесвіту неможливо без названих вище складників мовлення. За такого підходу на перший план виходили загальні пізнавальні й соціальні завдання, а власне мовленнєві розпорошувалися, певною мірою губилися за ними. Малося на увазі, що педагоги самі розуміють особливе значення мови та мовлення в житті людини, і виокремлювати цю проблему за відсутності в дошкільній освіті академічного навчання мови немає потреби. У новій редакції БКДО розвиток мовлення слушно подано як самостійний напрям дошкільної освіти, одну з основних освітніх ліній, що становить підґрунтя для формування мовної і мовленнєвої компетенцій дітей на подальших етапах навчання, зокрема в початковій школі, й узгоджується з Державним стандартом початкової освіти. Зміст роботи за освітньою лінією “Мовлення дитини” представлено такими неодмінними складниками: звукова культура мовлення, словникова робота, граматична правильність мовлення, зв’язне діалогічне і монологічне мовлення. До кожного з них подано стислу характеристику основних показників мовно-мовленнєвих компетенцій як кінцевого результату цілеспрямованої мовленнєвої роботи з дітьми на етапі дошкільного дитинства. У новому Стандарті підкреслено також комунікативну спрямованість роботи з розвитку мовлення дітей, адже володіння мовленням надає дитині можливість спілкуватися з оточенням, отримувати інформацію та обмінюватися нею, що дуже важливо для успішної соціалізації дошкільника. Таким чином, з огляду на окреслені Базовим компонентом дошкільної освіти орієнтири щодо змісту роботи з формування основ лінгвістичних знань і розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь вважаємо за необхідне уточнити сучасне розуміння основних лінгводидактичних категорій і доповнити широку палітру традиційних форм, методів і засобів мовленнєвого розвитку дітей окремими інноваційними. У Базовому компоненті акцент зроблено не на розв’язанні окремих завдань мовленнєвого розвитку дітей, а на цілісному підході до формування мовно-мовленнєвої компетенції (в єдності її складників) як одного з ключових критеріїв і водночас вагомої умови становлення й розвитку мовленнєвої особистості дошкільника. Спеціальні мовленнєві заняття — провідна форма Проаналізувавши вітчизняні традиції організації мовленнєвої роботи з дітьми в умовах дошкільного закладу, побачимо: тривалий час у радянський період розвиток мовлення розглядався в контексті ознайомлення дітей з природою і довкіллям як вагомий складник і водночас важлива умова формування світогляду дошкільника. І лише на початку 80-х років навчання мови і розвиток мовлення були відокремлені й набули статусу самостійного, так би мовити, самодостатнього напряму дошкільної освіти. Відтоді завдання розвитку мовлення й навчання рідної мови розв’язувалися цілеспрямовано як на спеціальних мовленнєвих заняттях (за планом — один раз на тиждень), так і на інших видах занять та під час різних видів дитячої діяльності. Хоча в останні роки особливий акцент в організації освітнього процесу робиться на інтеграції змісту дошкільної освіти, реалізації принципу інтеграції в побудові різних видів занять, значення спеціально організованих мовленнєвих занять незменшилося. Це пояснюється тим, що певні мовленнєві вміння (інтонаційна виразність, темп, сила голосу, вживання у мовленні порівнянь, означень, утворення ступенів порівняння прикметників, узгодження слів у реченнях різних конструкцій, уміння складати сюжетну розповідь тощо), потрібні дітям для спілкування та підготовки до школи, важко сформувати поза спеціально організованими заняттями. Саме на спеціальних заняттях вихователь має можливість здійснювати цілеспрямовану лінгвістичну підготовку до навчання в школі, формувати мовленнєві вміння й навички, збагачувати словник дітей. Отже, провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення були й лишаються заняття різних видів і типів. Російські методисти А. Арушанова та Т. Юртайкіна визначають їх як сеанси, що активізують спілкування. Розвиток мовлення у повсякденні У зв’язку із сучасною вимогою щодо скорочення організованого освітнього процесу у форматі фронтального навчання на заняттях на користь збільшення часу на особистісне самовизначення дитини в умовах розвивального середовища робота зрозвитку мовлення має вийти за межі організованого навчання, набути різних форм індивідуальної роботи, мета якої — закріпити мовленнєві вміння та навички, набуті дітьми на заняттях, закріпити, наприклад, вимову певного звука, його артикуляцію, постановку його за допомогою шпателя або дзеркала тощо. Індивідуальна робота з тією самою дитиною проводиться кілька разів, допоки не зникне мовленнєва вада. Для успішного розвитку мовлення велике значення має повсякденне мовленнєве вправляння дітей під час гри, праці, різних режимних побутових процесів, прогулянок. Поєднання організованих занять з різними формами дитячої діяльності допомагає вихователеві закріплювати мовленнєві вміння та навички, привчає дошкільнят застосовувати набуті знання та навички у повсякденному житті, збагачує їхню мовленнєву практику. У процесі самостійної пізнавальної, художньої, театралізованої або фізичної діяльності реалізуються ті самі завдання з розвитку мовлення дітей, що й на заняттях, тобто розвиток усного мовлення триває. Дуже важливо створити умови для максимальної реалізації потреби дитини в мовленнєвому спілкуванні з дорослими й однолітками. Не всі завдання можна однаково успішно розв’язувати на заняттях. Формування навичок розмовного мовлення, культури мовленнєвого спілкування потребує природних життєвих ситуацій, правдивих і зрозумілих дітям мотивів їхньої мовленнєвої діяльності. Ранній вік Зміст і прийоми роботи з дошкільнятами значною мірою залежать від їхніх вікових особливостей. Так, для розвитку мовленнямалят третього року життя сприятливі різні режимно-побутові процеси. У невимушеному спілкуванні вихователь вправляє малюків у називанні предметів (одягу, взуття, спальних і туалетних речей), їхніх якостей, дій з ними (“Принеси свій гребінець”, “Вимий руки з милом”). Завважимо: при формуванні навичок самообслуговування, зокрема навчанні дітей супроводжувати свої дії мовленням, потрібна послідовність. Так, спочатку малюки називають дії, які вони самі виконали (“Що ти зробив”), потім їх спонукають говорити про те, що треба виконати (“Що ти робитимеш?”). У дитини формується вміння розрізняти й позначати словом дії, протилежні за значенням (“застібнути — розстібнути”). Коли навички самообслуговування сформовані й достатньо освоєні, дитина може розповісти про те, що вона робить у певний момент (“Не заважай мені, я шубу дістаю”). Обов’язково треба навчити малюків звертатися до дорослих й однолітків з проханнями (“Дай, будь ласка, м’ячик”), пропозиціями (“Тибудеш лікарем”). Великі можливості для розвитку мовлення дітей закладені у грі. Треба навчати їх користуватися мовленням (“Домовся зОлегом сам. Поясни йому, що тобі для гри потрібний великий куб”, “Сашко також хоче погратися великою машиною. Скажийому: “Я пограюся і віддам тобі машину, не забуду”). Подекуди розмова педагога з однією дитиною переходить у бесіду або гру з двома-трьома вихованцями, і такі об’єднання треба підтримувати. Цілеспрямована робота з формування мовлення має здійснюватися і на прогулянці. Чим краще продумано її зміст, тим більше збагачує вона мовлення дітей, сприяє розвитку їхньої допитливості. Спостереження за рослинами, тваринами, птахами, явищами природи мають бути короткочасними (не більш як 4-5хв). Збагаченню словникового запасу малюків сприяєспостереження за трудовими діями дорослих (“Подивіться, як гарно Марія Петрівна накриває стіл скатертиною”). У закріпленні знань і мовленнєвих навичок дітей важливу роль відіграють дидактичні ігри. У вільний час доцільно організовувати з однією дитиною чи з двома-трьома дітьми ігри на розвиток мовлення (“Хто назве більше слів?”, “Що вторбинці?”, “Одягнемо ляльку для прогулянки” тощо). Надзвичайне значення має доброзичлива атмосфера, що оточує дитину. Це стимулює її бажання про щось запитати, щось пояснити, розповісти. Протягом дня необхідно поговорити з кожною дитиною, вислухати її, похвалити. Тему для розмови слід обирати, виходячи з інтересів малюка (про улюблену іграшку, книжку, близьких людей). Не варто чекати, доки дитина підійде із запитанням чи проханням, педагог має сам запитати у неї, що вона робить, чого потребує? Дитина має чітко повторити назву предмета, дії. Друга молодша група З дітьми четвертого року життя слід проводити спостереження за працею няні, медсестри, кухаря. Сюжетно-рольовіігри допомагають закріплювати лексику, активно використовувати засвоєні раніше слова. На прогулянці варто організовувати спостереження за транспортом, доступними дітям суспільними явищами (підготовкою до свята). Такі спостереження збагачують і активізують словниковий запас малих. Педагог вправляє дітей у вживанні іменників у знахідному й родовому відмінках множини (“У парку було багато беріз”), учить правильно узгоджувати слова в реченні, вправляє вихованців у правильній вимові звуків (як індивідуально, так і підгрупами). Для цього можна використати предметні картинки, іграшки, невеликі вірші. Для дітей цього віку можна рекомендувати такі ігри: “Великий — маленький”, “Розрізни кубики”, “Чи є у тебе такий предмет?”, “Нам прислали подарунки”, “Крамниця” та ін. Середня група На п’ятому році життя розширюється уявлення дитини про діяльність людей, довкілля. З’являються нові теми для спілкування з товаришами і дорослими, виникає потреба домовитися про гру, узгодити трудові дії. На основі цього розвивається діалогічне й монологічне мовлення, з’являються його нові форми: вказівка, пояснення, оцінювання. З метою розвитку мовлення використовують словесні доручення (віднести книжку вихователеві іншої групи, запросити медсестру та ін.). При цьому пояснюють правила мовленнєвої поведінки (привітатися, подякувати, розповісти, попрощатися). Старша група На шостому році життя ускладнюються дидактичні ігри. Вони спрямовані на активізацію маловживаних дітьми слів, дій, ознак(“Впізнай предмет за описом”, “Відгадай, що заховали”, “Подивися — запам’ятай”, “Відгадай, що додали”), на розвиток зв’язного мовлення (“Збираємося на прогулянку”, “Що ми бачили на спортивному святі”, “Подорож”, “Ми — листоноші”, “У кого такийпредмет?” тощо), на розвиток фонематичного сприймання (“Радіо”, “Закінчи слово”, “Поклич цуценя” та ін.). Рекомендуємо проводити й спеціальні вправи (наприклад, “Один починає — другий продовжує”). З дітьми, які припускаються помилок звукомови, неправильно вживають граматичні форми, проводять спеціальні ігри та вправи на їх виправлення. Закріпленню правильного темпу мовлення, вміння користуватися силою голосу сприяють скоромовки йлічилки. Не варто залишати поза увагою помилки, яких діти припускаються у повсякденному спілкуванні. Зразок правильного вживання форми слова чи речення, мотивація необхідності правильного мовлення, звертання до свідомості дітей (“Пригадай,як треба правильно сказати це слово”) сприятимуть закріпленню правильних мовленнєвих навичок. Повсякденне життя дає багатий матеріал для навчання дитини пояснювального описового мовлення. Ефективним прийомом у цьому разі є доручення (пояснити товаришеві правила нової дидактичної чи рухливої гри, трудовий процес, зміст малюнка для “Календаря природи”, розповісти про ігровий куточок та ін.). Розвитку зв’язного мовлення сприяють також ігри-драматизації,настільний і ляльковий театри, інсценування з іграшками, вечори розваг. Під час спостережень, на прогулянках треба використовувати доречні для конкретної ситуації прислів’я, приказки, допомагаючи при цьому дітям зрозуміти їх зміст. Потрібно всіляко заохочувати успіхи дитини, особливо відзначаючи випадки, коли вона правильно вимовила складне слово чи фразу. Це надає впевненості у своїх силах, поглиблює контакт між вихователем і дитиною. Підсумки Завважимо: особистісно зорієнтований підхід до розвитку мовлення дає змогу максимально врахувати рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулювати ці творчі прояви з орієнтацією на її індивідуальність. За таких умов зникає традиційна “запрограмованість”, адже в плануванні роботи, доборі методики навчання вихователь “відштовхується” не від програми, а від індивідуальних можливостей кожної дитини. Програма лишається орієнтиром щодо базового рівня мовленнєвого розвитку дитини на кожному віковому етапі. Вихователеві надаєтьсяправо вільно використовувати програмовий матеріал з розвитку мовлення у межах однієї програми чи з інших варіантних програм. Наприклад, у молодшій групі з дітьми (5-6 осіб), які правильно вимовляють усі звуки (тобто діти випереджають базовий рівень розвитку), вихователь має працювати за програмою середньої (чи навіть старшої) групи або за іншою тематичною (більш складною) програмою, яка отримала експертне оцінювання. Резюмуючи сказане, сподіваємося, що розумне поєднання традицій та інновацій у сучасній організації мовленнєвої роботи з дошкільниками забезпечить її ефективність, реалізацію завдань, визначених у новій редакції Базового компонента дошкільної освіти.
|
